Стаття рецензована медичним экспертом:
Взаємозв’язок між мишами та появою симптомів алергії у людей став очевидним після того, як цих гризунів почали використовувати як лабораторних тварин. Як наслідок, алергія на мишей у співробітників лабораторій стала виникати частіше, ніж у тих, хто за родом діяльності не був змушений постійно мати справу з цими тваринами.
Аналогічним чином, до речі, на алергію частіше страждають і ті, хто працював та продовжує працювати з найближчими родичами мишей — щурами, або пацюками.
Спорідненість цих двох видів гризунів проявляється і в подібності головних алергенів, які вони розповсюджують.
Алергенні білки мишей
У мишей таких алергенних білків два.
Перший – це Mus m 1, ліпокалін 16–19 кД. Він у великій кількості виділяється із сечею, а також присутній в епітелії (верхньому шарі шкіри) мишей.
Білок Mus m 1 відіграє важливу роль у шлюбних іграх гризунів. Його вироблення регулюють статеві стероїди, внаслідок чого вміст цього алергену в сечі самців є набагато вищим, ніж у сечі самиць. Відтак останні вважаються менш алергенними.
Mus m 1 легко переноситься повітрям та залишається у ньому протягом тривалого часу. Тому цей білок виявляють навіть у зразках повітря, які відбирають у районах, віддалених від місця скупчення мишей.
Як з’ясували американські науковці, Mus m 1 міститься в зразках пилу, що осів, майже у всіх міських та у 75–80 % приватних будинків США. І концентрація цього алергену в містах є в тисячу разів вищою, ніж у сільській місцевості.
До Mus m 1 дуже подібний білок Rat n 1 — основний алерген щурів. Ця спорідненість пояснює, чому люди, що мають алергію на пацюків, можуть перехресно реагувати на мишей. І навпаки.
Ще один мишачий алерген — білок Mus m 2. Його основними джерелами є переважно хутро та лупа, тобто часточки шкіри. Зважаючи на це, люди, чутливі до цього алергену, будуть однаково реагувати й на самців, і на самиць.
Меншу алергенну небезпеку, якщо говорити про Mus m 2, являють голі лабораторні миші. Утім, як зазначають фахівці, навіть так звані голі тварини, всупереч поширеній думці, не є гіпоалергенними.
Симптоми алергії на мишей
Як саме проявляється алергія на мишей? Її симптоми подібні до тих, що характерні для гіперчутливості до щурів та хом’яків.
Зазвичай це:
- кашель, хрипи, задишка;
- застій в пазухах носу (відчуття тиснення нижче та вище очей);
- нежить;
- висип на шкірі;
- контактний дерматит.
Також у дітей, де в родинах тримають мишей як домашніх улюбленців, часто виникає астма. Ба більше: згідно з даними досліджень, учасниками якого стали маленькі мешканці Балтимору (США), ризик розвитку астми внаслідок впливу алергенів мишей перевищує ризик захворіти на неї через сенсибілізацію до тарганів.
Ще одне дослідження серед американських дітей, хворих на астму, показало, що у понад 85 % зразків повітря з їхніх спалень був виявлений мишачий алерген. І приблизно у чверті випадків концентрації алергенного білка у повітрі були подібні до тих, що спостерігаються, наприклад, у лабораторіях, де тримають мишей.
Окрім небезпеки астми, зазначають науковці, гіперчутливість до алергенів мишей, яка розвивається у дітей раннього віку, збільшує ризик появи у них хрипів, риніту та екземи.
Діагностика алергії на мишей
Чи дійсно всі ці симптоми свідчать про наявність алергії на мишей, може встановити лише лікар-алерголог. З діагностичною метою він може провести прик-тест або призначити аналіз крові на антитіла до мишачих алергенів.
Вони, як і 295 інших алергенних екстрактів та молекул, входять до складу молекулярного тесту ALEX2. Він не лише допоможе спростувати чи підтвердити діагноз «алергія на мишей», а й визначить, які перехресні реакції, наприклад, з тими ж щурами чи хом’ячками, стали причиною симптоматики пацієнтів.
Алергія на мишей: лікування та профілактика
Якщо діагноз «алергія на мишу» підтверджено, для полегшення стану лікар може призначити антигістамінні або кортикостероїдні засоби: пігулки, назальні спреї або мазі.
Але найкращий спосіб уникнути проявів алергії на мишу — це не мати жодних контактів із нею.
- Якщо йдеться про домашнього улюбленця, по можливості доручіть догляд за ним іншому члену родини. Якщо ви робите це самостійно, надягайте рукавички та маску або респіратор, коли годуєте мишу. А потім ретельно мийте руки та вмивайте обличчя.
- Також тримайте клітку з гризуном якомога далі від свого ліжка та намагайтеся не випускати його гуляти вільно по оселі.
Утім, контакт з алергенами миші можливий навіть у випадку, якщо тваринка є не членом вашої родини, а небажаним гостем. Завдяки здатності пролізти в отвір розмір із монету гризун може непомітно проникнути до оселі, залишаючи в ній частки хутра, шкіри, сечі.
Як боротися з дикими гризунами
Тож вам доведеться потурбуватися, аби дикий гризун не потрапив до вашого будинку, а потрапивши, пішов із нього якомога скоріше.
Цьому допоможе дотримання таких порад:
- Зберігайте їжу в контейнерах із кришками, які не зможуть прогризти миші. Не залишайте їжу там, де гризун може легко дістатися до неї.
- Після приготування та вживання їжі ретельно витирайте поверхню стола та підмітайте підлогу, аби не залишилися крихти. Також регулярно робіть прибирання в усій оселі.
- Періодично оглядайте всі місця у квартирі або будинку, через які миша може потрапити всередину, а потрапивши, сховатися.
- Використовуйте мишоловки. Їх існує багато різновидів, у тому числі електронні.
Якщо ви вирішили позбутися мишей за допомогою отрути, потурбуйтеся, аби її випадково не з’їла ваша дитина чи хатня тварина. Бажано використовувати засоби, небезпечні лише для мишей.
