Стаття рецензована медичним экспертом:
Імунна система ссавців, до яких належить і людина, еволюціонувала для ефективного запобігання безлічі зовнішніх загроз. Разом з нею еволюціонували й паразити, які населяють наше тіло. Якщо ви думаєте, що це не про вас, то помиляєтесь.
За статистикою, практично у кожній частині нашого організму протягом життя знаходиться принаймні один паразит. А інші істоти, які не завжди вважаються класичними паразитами, населяють наше тіло мільярдами. Просто зараз, коли ви читаєте цю статтю. Йдеться про бактерії, кліщів, грибки та віруси. І дуже ймовірно, що не лише про них.
Втім, не поспішайте впадати у паніку і шукати в інтернеті програми очищення від паразитів, на страху перед якими спекулюють нечесні ділки. Останні дані свідчать, що наявність в організмі паразитів може запобігти алергії.
Але й поспішати ковтати глистів навмисно не варто. Чому саме – пояснюється у великому науковому огляді, нещодавно надрукованому у журналі «Allergy».
Чому паразити можуть бути корисними
Вважається, що з людиною співіснують понад 1000 інших видів. І ці пожильці нашого організму дійсно можуть бути надзвичайно шкідливими. Наприклад, альвеокок.
Виживати у людському тілі, залишаючись непомітними для імунної системи, паразитам допомагають складні стратегії, які долають імунну відповідь організму господаря. Саме ця взаємодія дозволила науковцям зрозуміти, що деякі паразити можуть безпосередньо впливати на запальні реакції в організмі та пригнічувати їх.
Відтак, маючи паразитів, людина отримує захист від імунологічних розладів: алергії, автоімунних захворювань та метаболічного синдрому.
А тому вчені й припустили, що подолання паразитарних інфекцій у більшості промислово розвинених країн могло стати причиною постійного зростання у XX столітті кількості запальних розладів. Наприклад, астми, запальних захворювань кишечника та діабету І типу.
Вперше про явище пригнічення імунної відповіді організму паразитами заговорили у 1960-х роках. Тоді медики помітили, що у пацієнтів низки лікарень Нігерії аутоімунні стани реєструються нечасто.
Це спонукало вчених до постановки експериментів на тваринах. З їх результатів випливало, що зараження малярією пригнічує аутоімунні реакції. До них, зокрема, належить і алергія.
З іншого боку, існує й незалежна «гігієнічна гіпотеза». Вона базувалася на тому факті, що молодші діти демонстрували в родинах нижчий рівень алергії, ніж їхні старші брати й сестри. Це явище пояснювалося більшим впливом мікроорганізмів на представників молодшого покоління в дитинстві.
Зараження червами як профілактика алергії та інших хвороб?
У цей же період почали з’являтися повідомлення на кшталт того, що зараження круглим черв’яком-некатором (Necator americanus), який належить до групи кривголовок, допомогло громадянину Великобританії позбутися алергії до пилку рослин.
У 2000 році було оприлюднено дослідження результатів оцінки шкірних прик-тестів до алергенів кліща домашнього пилу. Вони показали, що діти, у яких був виявлений шистосомоз, були значно менш схильними до алергії.
Шистосома — плаский черв, який живе у кровоносних судинах кишечника та сечового міхура. Зараження ним особливо характерне для африканських країн, але також зустрічається і на Євразійському континенті.
Таким чином, під час цих досліджень були встановлені зв’язки між наявністю гельмінтів (наукова назва червів) та зменшенням проявів алергії. Також був встановлений зв’язок між паразитарною інфекцією та рівнем імунорегуляторних молекул цитокінів.
Паразити та «гігієнічна гіпотеза» виникнення алергії
Причинно-наслідковий зв’язок між наявністю в тілі паразитів і зниженою алергічною реакцією був встановлений і шляхом оцінки наслідків лікування проти паразитів.
Так, згідно з результатами дослідження в Габоні, у немовлят, організм яких очистили від круглих червів, які живуть у кишечнику (наприклад, гостриків та аскарид), частіше розвивався атопічний стан. У порівнянні з дітьми, які антигельмінтне лікування не отримували.
На підставі цих та аналогічних даних були сформульовані два тлумачення «гігієнічної гіпотези».
- По-перше, існує думка, що в ранньому віці розвиток імунної системи обумовлений впливом навколишнього середовища і носить його відбиток. Відтак більший досвід зараження імунної системи паразитами сприятиме її регулюванню. Інший погляд на цю теорію твердить, що наявність паразитів або інших організмів, які живуть в нашому тілі і не завдають йому видимої шкоди (наприклад, бактерій), пригнічує зрілу імунну відповідь. Без специфічної реакції на будь-який антиген.
- Друге тлумачення гігієнічної гіпотези полягає в тому, що повністю сформована імунна система у дітей шкільного віку та дорослих може бути модифікована під впливом збудників інфекцій. Незалежно від того, йдеться про віруси, бактерії або гельмінтів.
Зараження паразитами ще до народження?
Важливе питання, що виникає з формулювань «гігієнічної гіпотези»: наскільки раннім має бути вплив гельмінтів та їхніх антигенів для того, щоб змоделювати роботу імунної системи упродовж усього життя? Зокрема, вчені припускають, що такий вплив може бути потрібним ще до народження дитини або у перші місяці життя.
Наприклад, зараження, знову ж таки, круглим червом волосоголовцем (Trichuris trichiura) протягом перших п’яти років життя значно зменшувало захворюваність на алергію в подальші роки у бразильських дітей. Це стосувалося навіть тих дітей, які вже не мали паразитарної інфекції.
В Уганді зараження матері кривоголовкою зменшувало алергічні прояви (екзему) у дітей віком до п’яти років. Такі ж результати дав аналіз зараження кривоголовкою та волосоголовцем тільки маленьких дітей.
Інше дослідження, проведене в Еквадорі, свідчило про те, що інфікування матері гельмінтами підвищує ризик розвитку у неї алергії (хрипи, шкірні реакції). А от у самих новонароджених гельмінтозна інфекція сприяла зменшенню вираженості алергічних проявів.
Але чому мова йде саме про червів? На відміну від більшості мікроорганізмів та одноклітинних найпростіших, гельмінти не можуть пригнітити відповідь імунної системи швидким розмноженням в організмі людини.
Відтак паразит розвиває механізм зниження імунної відповіді господаря. Тому в деяких випадках паразитарні інфекції протікають безсимптомно. Імунна система ніби не помічає, що в організмі живе паразит.
І господар виявляється імунологічно толерантним до нього. Втім, так діяти на організм хазяїна навчились не всі паразити.
Зокрема, при зараженні круглим червом трихінелою запальна відповідь на присутність личинок паразита у м’язах може бути дуже значною.
Трихінели в Україні повно. Людина найчастіше заражається, вживаючи м’ясо свиней, які не пройшли належний ветеринарний контроль. Личинка черва потрапляє до м’язів із кишечника з током крові.
Відповіді на присутність інших паразитичних червів викликають важку патологію тканин печінки або лімфатичної системи.
Алергія на паразитів
Та й не всі дослідження свідчать про зменшення алергічних проявів внаслідок зараження паразитами. Існує багато випадків сенсибілізації та алергічних реакцій до паразитів. Зокрема у випадках, коли паразит потрапляє в тіло людини від тварини.
Часто це так зване випадкове інфікування. Тобто людина не є остаточним господарем паразита і він в її організмі нормально розвиватись не може.
Прикладом є Toxocara canis. Цей круглий черв живе в собаці. Його личиночні форми мігрують в легені та серце людей, що випадково проковтнули яйця цього паразита. Найчастіше після того, як з’їли щось, не помивши руки.
До цієї ж групи належить і Anisakis simplex. Це морський черв, яким можна заразитися при вживанні недовареної риби.
До речі, алергічні реакції може викликати наявність у рибі навіть мертвих анізакіз. Такі прояви будуть схожими на симптоми харчової алергії.
Встановити алергію до анізакіза можна за допомогою молекулярного тесту ALEX2, в панелі якого є цей алерген.
Обидва випадки зараження — токсокарою собак чи анізакізом — «тупикові» як для паразита, так і для хазяїна. Ці паразити не пристосовані до тіла людини. Тому не можуть в ньому нормально розвиватись і завдають господареві лише шкоди. Й не здатні вплинути на імунну реактивність організму випадкового господаря.
На відміну від них, людські паразити дуже ефективно як поширюються, так і модулюють людську імунну систему.
Паразити для лікування: за і проти
Тож чи можна використовувати гельмінтів або продукти їхньої життєдіяльності як новий метод лікування запальних захворювань? Це питання залишається відкритим.
Дійсно, протягом останнього десятиліття зріс інтерес до навмисного зараження гельмінтами як метода лікування запальних розладів. Таких, наприклад, як хвороба Крона та виразковий коліт. Пацієнти, що страждали на ці захворювання, відчували покращення при зараженні їх яйцями свинячого волосоголовця.
Але більш масштабні дослідження, в яких волонтерів заражали волосоголовцем чи кривоголовкою, не продемонстрували значного покращення ані при запальній хворобі кишечника, ані при астмі, риніті, розсіяному склерозі чи целіакії. До речі, обидва ці паразити, живучи в кишечнику, проникають у його стінки і живляться кров’ю.
Попри інформацію щодо покращення станів окремих хворих та загальну тенденцію до незначних поліпшень серед пацієнтів, немає переконливих досліджень, які б підтверджували, що навмисне зараження гельмінтами є ефективним стандартом протизапальної терапії.
