Побічні ефекти антигістамінних: коли припинити приймати ліки проти алергії

1001


В останні роки кількість діагностованих випадків алергії значно збільшилась, а ліки проти неї застосовуються частіше, ніж будь-коли раніше. Проте побічні ефекти антигістамінних препаратів обмежують їх використання у певних умовах.

Існують різні види ліків проти алергії. Деякі використовуються для боротьби з гострими нападами, тоді як інші допомагають запобігти алергічним реакціям або полегшити їх вираженість. 

Відомо, що деякі з цих ліків, особливо антигістамінні препарати з седативним ефектом та кортикостероїди, викликають небажані реакції

Гістамін впливає на гладкі м’язи та кровоносні судини, викликаючи спазм м’язів та розширення судин. 

Антигістамінні препарати гальмують дію гістаміну, зв’язуючи його рецептори в організмі. Вони використовуються для припинення свербежу, набряклості, почервоніння, закладеності носа, сльозотечі, кашлю. Здатність блокувати більшість цих ефектів робить їх найпоширенішими препаратами від алергії у світі.

Ці ліки стануть в пригоді при різних алергічних станах, а також при розладах сну і тривожності. Таким чином, крім лікування алергії, їх застосовують для лікування симптомів застуди, морської хвороби, нудоти, шкірної алергії, та для того, щоб викликати сонливість у напружених чи стривожених пацієнтів.

Антигістамінні засоби можна класифікувати як:

  •  седативні — антигістамінні засоби першого покоління;
  •  неседативні — антигістамінні засоби другого покоління. 

Обидва види діють на Н1-рецептори гістаміну у клітинах організму, але препарати першого покоління менш вибіркові й діють також на інші рецептори. Різниця полягає в їх здатності проходити гематоенцефалічний бар’єр.

Седативні антигістамінні 

Ці ліки мають спільну хімічну структуру з антагоністами мускаринових рецепторів — препаратами, які застосовуються для лікування гіперактивного сечового міхура і зменшують кількість сечопускань. 

Структура антигістамінних також схожа на таку в антагоністів холінергічних рецепторів, які викликають сухість слизових та закреп; на будову деяких гіпотензивних препаратів і деяких транквілізаторів. 

Як наслідок такі препарати не є селективними до гістамінових рецепторів. Вони мають антимускаринову дію, анти-альфа-адренергічні ефекти та антисеротонінові ефекти, про які ми поговоримо нижче.

Седативні антигістамінні засоби легко проходять гематоенцефалічний бар’єр, діючи на центральні та периферичні рецептори гістаміну. 

У людському мозку знаходиться близько 64 000 нейронів, які виділяють гістамін. Вони регулюють безліч процесів, а саме:

  • неспання,
  • навчання та пам’ять,
  • апетит,
  • температуру тіла,
  • серцебиття та артеріальний тиск,
  • беруть участь у викиді гормонів стресу та ендорфінів.

Центральні побічні ефекти

Оскільки зазначені процеси порушуються седативними антигістамінними, ці препарати спричиняють:

  •  заспокоєння;
  • сонливість;
  • стомлюваність; 
  • відсутність концентрації; 
  • труднощі у навчанні та запам’ятовуванні; 
  • погану успішність;
  • когнітивні та координаційні порушення, а через них — труднощі з роботою, керуванням автомобілем.  

Навіть вранці, після нічної дози антигістамінних, пацієнти продовжують відчувати втому, є неуважними, забудькуватими, мають погану моторну та сенсорну працездатність. Ці побічні ефекти антигістамінних препаратів в основному виникають тому, що гістамін зменшує тривалість фази швидкого сну.

Антихолінергічні та альфа-адренергічні побічні ефекти

Седативні антигістамінні препарати також мають побічні дії через блокаду холінергічних та альфа-адренергічних рецепторів, це:

  •  затримка сечі,
  •  закреп,
  •  синусова тахікардія, 
  • пригнічення моторики кишечника, 
  • погіршення вузькокутової глаукоми. 

Вони також спричиняють або посилюють сухість у роті, підвищують апетит та викликають толерантність при застосуванні понад 5 днів.

Помутніння зору, розширення зіниць, сухість у роті, сухість та почервоніння шкіри, сплутаність свідомості та підвищена температура — це все симптоми добре відомого і небезпечного для життя антихолінергічного синдрому, спричиненого високими дозами цих ліків. 

Багато антигістамінних препаратів, що продаються без рецепта, містять деконгестанти. Тому, якщо у пацієнта спостерігається прискорене серцебиття, приймання таких ліків слід припинити.

Побічні ефекти з боку серця

Астемізол та терфенадин — два H1-антигістамінні препарати, які змінюють серцевий ритм (подовжують інтервал QT на електрокардіограмі). Вони можуть спричинити небезпечні порушення серцевого ритму, такі як тріпотіння чи мерехтіння шлуночків. Ці препарати не схвалені для використання в більшості країн. 

Така проблема також спостерігається при великих дозах або передозуванні деяких седативних антигістамінних препаратів, таких як бромфенірамін, прометазин або дифенгідрамін.

Побічні ефекти при застосуванні препаратів в геронтології

Ці препарати слід застосовувати обережно у літніх пацієнтів. Вони, як правило, мають меншу кількість холінергічних нейронів та холінергічних рецепторів у мозку, мають порушення функції нирок, печінки, а їх гематоенцефалічний бар’єр стає менш стабільним зі збільшенням віку. 

Навіть при невеликих дозах препарати можуть викликати у літніх пацієнтів запаморочення, зниження артеріального тиску і розвиток седативного ефекту на наступний день.

Близько 25 % людей старше 65 років мають зниження вроджених здібностей контролювати своє тіло. І навіть якщо таке зниження непомітне, воно у них є. Ці люди можуть погано реагувати на антигістамінні препарати з вираженою антихолінергічною дією — навіть до появи ознак слабоумства.

Делірій або порушення функцій пізнання — інший супутній побічний ефект із застосуванням седативних антигістамінних препаратів у літніх людей. Його виникнення може призвести до нераціонального лікування пацієнтів антипсихотиками. Їх звернення до лікарів з галюцинаціями та іншими ознаками порушення або агресії також може бути викликане антихолінергічними препаратами.

Лікарі та інші медичні працівники, а також пацієнти літнього віку повинні уникати призначення та вживання седативних антигістамінних засобів, адже на ринку доступні неседативні антигістамінні препарати.

Протипоказання до седативних антигістамінних препаратів 

Цих препаратів слід уникати дуже маленьким дітям, дорослим — при наявності таких патологій:

  • затримка сечі через доброякісну гіперплазію простати,
  • закритокутова глаукома,
  • серцеві захворювання.

Седативні антигістамінні слід застосовувати обережно і лише за необхідності пацієнтам, що мають:

  • вагітність;
  • запори;
  • сухість у роті;
  • гіпертиреоз;
  • астму;
  • хронічне обструктивне захворювання легень;
  • ниркові захворювання;
  • захворювання печінки;
  • доброякісну гіперплазію передміхурової залози, яка пов’язана з хронічною затримкою сечі.

Пацієнти, які вживають алкоголь, приймають антидепресанти чи протисудомні ліки, також повинні проконсультуватися з лікарями, перш ніж приймати антигістамінні препарати.

У будь-якому випадку люди, які збираються складати іспити, вивчають складну інформацію або виконують серйозні завдання, збираються водити автомобіль або виконувати інші дії, що вимагають зосередження та концентрації уваги, повинні уникати застосування застарілих седативних антигістамінних препаратів.

За наявності антигістамінних препаратів другого покоління, що не спричиняють седативний ефект, слід уникати приймання антигістамінних засобів першого покоління. 

Неседативні антигістамінні препарати

Ці лікарські засоби називаються також H1-антигістамінними препаратами другого покоління. До них належать:  

  • лоратадин, 
  • фексофенадин, 
  • мізоластин, 
  • ебастин, 
  • азеластин, 
  • цетиризин, 
  • дезлоратадин,
  • левоцетиризин. 

Наразі у них немає відомих побічних ефектів з боку серця.

Заспокійливий ефект

Фексофенадин та дезлоратадин, які поряд з левоцетиризином є найчастіше використовуваними неседативними антигістамінними препаратами, спричиняють дуже легкий заспокійливий ефект. 

 Їхня неспроможність викликати центральну седацію пояснюється взаємодією з білковим каналом, P-глікопротеїном, який гальмує їх переміщення через гематоенцефалічний бар’єр. Ці препарати, в основному, не проходять через гематоенцефалічний бар’єр, тому мають незначний вплив на рецептори гістаміну в мозку.

Левоцетиризин дуже зрідка викликає седативний ефект у пацієнтів, і для цього його необхідно приймати в дозах, що перевищують рекомендовані.

Завдяки відсутності нецільових впливів неседативні антигістамінні препарати набагато краще підходять для пацієнтів, які потребують тривалої терапії. Вони не тільки безпечніші, але й мають сильніший протиалергічний ефект.

Ураження печінки

Неседативні антигістамінні препарати рідко можуть викликати гострі травми печінки. Хоча ураження печінки зазвичай незначне, але, якщо це трапляється, слід припинити їх вживання. 

Функція печінки, як правило, лише злегка порушена і повертається до нормальної після заміни антигістамінного препарату на інший або із припиненням терапії. 

На щастя, припинення приймання цих препаратів призводить до швидкого усунення більшості з названих небажаних ефектів. Зазвичай побічні ефекти антигістамінних препаратів другого покоління мають помірний характер.

Висновок

Нові антигістамінні препарати, як правило, безпечні. Але їх застосування, якщо в цьому немає потреби, слід уникати у дітей і вагітних жінок.