Стаття рецензована медичним экспертом:
Спадковий ангіоневротичний набряк (САН) належить до рідкісних захворювань. За різними даними, його поширеність становить від 1 випадку на 10 тисяч населення до 1 на 50 тисяч – залежно від обсягу досліджень та країн, де робилося повне діагностування населення.
– Отже, в Україні кількість пацієнтів із таким діагнозом має становити щонайменше 800 людей. Членами Української організації пацієнтів, хворих на САН, є 47 осіб.
Це пацієнти – дорослі та діти, їх батьки, а також лікарі, – каже лікар-алерголог Центру алергічних захворювань верхніх дихальних шляхів ДУ «Інститут отоларингології ім. проф. О. С. Коломійченка» НАМН України, к.м.н. Людмила Забродська.
Як проявляється спадковий ангіоневротичний набряк
До симптомів САН належать періодичні набряки різних частин тіла, наприклад, рук, ніг, обличчя, дихальних шляхів.
У пацієнтів також часто бувають напади нестерпного болю у черевній порожнині, нудота та блювання, спричинені набряканням шлунково-кишкового тракту.
Набряк дихальних шляхів особливо небезпечний, оскільки людина може вмерти від асфіксії (задухи).
Причини виникнення спадкового ангіоневротичного набряку
— Пацієнти з САН мають вади гену, який контролює білок крові, що називається С1-інгібітором. Через одну таку мутацію активність гена знижена, тож С1-інгібітор продукується у недостатній кількості. У другому випадку білок-попередник С1-інгібітора, який виробляється в організмі, не перетворюється на зрілий, функціональний С1-інгібітор, – пояснює Людмила Забродська.
САН тому й називається спадковим, що його гени передаються від батьків. Спадковий ангіоневротичний набряк у дітей можливий з ймовірністю 50 %, якщо один з батьків дитини має таку патологію.
Проте, вважається, що у 25 % випадків мутація гена С1-інгібітору виникає у самого пацієнта, батьки якого були здоровими. І такі люди вже можуть передати дефектний ген своїм нащадкам.
Нормальний С1-інгібітор бере участь у боротьбі з хворобами, запальними реакціями та регулює стан клітин організму. Крім того, С1 активується, щойно імунна система виявила зовнішнє втручання з боку бактерій чи вірусів.
Якщо пошкоджений С1-інгібітор не виконує належним чином свою функцію, в організмі підвищується рівень брадикініну — медіатора запалення, який призводить до розширення кровоносних судин. Це спонукає капіляри вивільняти рідину у навколишні тканини й спричиняє набряк.
До підвищення рівня брадикініну також може призвести занадто інтенсивне використання організмом С1-інгібітору під час боротьби з інфекціями, ушкодженнями, після операцій або під час стресу.
Рівень брадикініну збільшують і медичні препарати, що знижують кров’яний тиск. Тому у хворих на САН ці ліки також можуть провокувати набряк.
Проблеми діагностики спадкового ангіоневротичного набряку
Оскільки захворювання дуже рідкісне, воно може залишатись недіагностованим упродовж багатьох років. Чимало пацієнтів розповідають, що часті й важкі болі у черевній порожнині діагностувалися у них як психосоматичні. І хворих спрямовували на психіатричну експертизу.
Таким людям, що страждали на кишково-шлункові набряки й потерпали від болю, проводили навіть хірургічні операції, які не давали потрібного ефекту.
— У зв’язку з тим, що внаслідок війн, репресій, переселення ми не знаємо про своїх предків, спадковість захворювання прослідкувати важко, – зазначає Людмила Забродська.
При цьому, наголошує вона:
Спадкова схильність до САН ще не означає, що захворювання обов’язково проявить себе.
Спадковий ангіонабряк треба запідозрити, якщо в анамнезі хворого зафіксовані повторювані епізоди набряків. Обґрунтованість підозри збільшують такі факти:
- Обтяжений сімейний анамнез (він є у 75 % хворих).
- Перші випадки симптомів у дитячому або підлітковому віці.
- Больові симптоми черевної порожнини, що мають рецидивуючий характер.
- Випадки набряку верхніх дихальних шляхів.
- Відсутність реакції на певні лікарські засоби: антигістаміни, глюкокортикоїди або епінефрин.
- Наявність продромальних ознак, тобто симптомів перед набряком, та/або відсутність кропив’янки (алергічного висипу) та свербежу.
Як дізнатись, що у вас – спадковий ангіонабряк
Для встановлення діагнозу САН визначають концентрацію С1-інгібітору у крові та його активність.
Саме на підставі результатів цього аналізу ставиться діагноз спадковий ангіоневротичний набряк. Ступінь його вираженості залежить від концентрації С1-інгібітора: чим вона менша, тим сильніший набряк.
Втім, у 20 % пацієнтів концентрація С1-інгібітору може бути нормальною, але сам білок є неповноцінним, тобто зі зниженою функцією.
На сьогодні в Україні є лише декілька лабораторій, зокрема, у Києві, де визначають рівні та активність С1-інгібітору.
Яким буває спадковий ангіоневротичний набряк
Існують два підтипи САН, викликані різними генетичними дефектами С1-інгібітору, а також третій тип хвороби, при якому рівень С1-інгібітору залишається нормальним.
САН першого типу характеризується зменшеним рівнем нормального С1-інгібітору. Близько 80-85 % пацієнтів страждають саме на цю форму захворювання.
При другому типі САН в організмі накопичується велика кількість нефункціонального, недозрілого С1-інгібітору, який не може нормально виконувати свою функцію.
Причому, якщо мутація спостерігається лише у гені, отриманому від одного з батьків, то інший, нормальний ген, що дістався від іншого батька, не може “працювати за обох”, і людина хворіє на САН.
— Третій тип САН, з нормальним рівнем С1-інгібітору, мені зустрічався у двох пацієнтів. Такий тип захворювання рідкісний і фіксується переважно у жінок, – каже Людмила Забродська.
– Оця, третя форма САН, була відкрита у 2000 році. Проте неоднорідність проявів у різних пацієнтів, відсутність вичерпних діагностичних критеріїв, різноманітні назви, які даються цій патології, призвели до значної плутанини між лікарями та пацієнтами.
Втім, наразі сформовані діагностичні критерії для пацієнтів з нормальним рівнем С1-інгібітору та періодичними ангіонабряками без проявів кропив’янки.
Зараз обговорюються можливі шляхи лікування таких пацієнтів. Створений міжнародний протокол лікування хворих на САН, останній перегляд якого був опублікований рік тому.
